МІСТИЧНА УКРАЇНА. ХОРЕВИЦЯ. ГОРА ЗАМКОВА

Твоя країна

Містині мандри на Хоревицю

Напевне, кожен чув про існування в Києві «Лисої(Замкової) гори», де проходять різні містичні обряди. Але, чи злітаються туди відьми та чорти, чи бродять там привиди? Нещодавно журналіст «Вістей» відвідав містичну гору й дійсно зустрівся там з надприродним

 На Хоревиці – небезпечно!

 У самому серці Києва, по сусідству з Андріївським спуском, 80 метрів над Дніпром, височіє одна з най древніших та легендарних місць України - Замкова гора (або Хоревиця). 

Це залишок правого, високого берега Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою та Щекавицею з одного боку та Подолом - з іншого вона є одним з основних символів Києва, пов'язаних з легендарними засновниками міста. 

Ім’я гора носить на честь київського князя Хорива, брата засновника міста Кия, що за легендою тут колись мешкав. Та у  народі цю гору  називають ще «Лиса» і не дарма, вона є одним з най містичних місць столиці, тож кияни не радять ходити сюди на самоті.

Тож користуючись допомогою обізнаних у історії киян, разом з ними, досліджуємо Хоревицю. Обережно підіймаємося засніженими металевими сходинками, що ведуть на гору прямо з Андріївського спуску, потім ще трохи проходимо місцевими схилами. Й отримуємо щедру нагороду – звідсіля  відкривається навдивовижу величний вид на Андріївську церкву, Подол, на елітний район Києва, Воздвиженку. Одначе заважає досконалості пейзажу густота забудов. Та не затримуємося довго тут, бо за словами нашого гіда, Георгія, «лишатися на Хоревиці до темна – небезпечно!»

Що ж такого тут може статися? – дивуємося, оглядаючись навкруги: сніг добряче утоптаний ногами частих відвідувачів – тож люди не цураються цих місць. На наше здивоване запитання, чого слід лякатися на горі, гід пояснює: «Тут часто збираються язичники. 
 
Та вони - спокійні, нікому не зашкодять, а от сатаністи, подейкують, навіть людей вбивають: їм краще у руки не потрапляти! Та  й загалом ця місцевість аномальна, тут і в день можна побачити привидів!»

 «Біоенергетики пов'язують це з тим, що  по всій території гори - геотектонічні розломи. Дивіться: дерева навіть мають неправильну форму.» - додає киянин, студент  Артем Дорофеєв, що прийшов на гору знімати фільм про привидів для студентського телебачення.  

Оглядаємося й помічаємо: дійсно, не зважаючи на те, що верхівка гори лиса, далі вона переходить у ліс, дерева якого здатні здивувати страхітливими обрисами: їх віти переплелися, мов руки мерців, що намагаються вирватися з землі, кора – звисає мов зі скелетів старе дрантя.

Тим часом ми вже стоїмо на самій верхівці Хоревиці, біля  капища, на якому проводять обряди Сонцепоклонники - тут дійсно зовсім не лячно, от і на жертовнику лежить не голова людини – звичайне яблуко, вигляд якого визиває теплу смішку.

Жахливий цвинтар

Наша подорож не спиняється, йдемо далі. Наразі Замкова – великий цвинтар. Це доволі  сумне видовище: напівзруйновані могильні плити, вигнуті металеві хрести, перевернуті надгробки,  розбиті ангелочки, а ще тут багато розритих, зруйнованих склепив, у яких вже  попрацювали чорні археологи.  

В лишені ними ями  доволі просто провалитися, тож мусимо уважно дивитися під ноги. Є частина погосту, де встановлені звичайні, металеві хрести. Але для чого вони одноманітно викрашені в білий колір, чому усі таблички  - замальовані ? 

У будь-якому разі бачити густі строї металевих безіменних хрестів – доволі неприємно.

Додає сумної атмосфери розповідять нашого гіда. 

Виходить, кладовище на Замковій горі оповите безліччю легенд: тут часто пропадають люди, а інколи їх знаходять у місцевих склепах, мертвими, зі скляними очами, в яких застив жах.  Кажуть, їх вбиває упир, склеп якого було зруйновано.  Цікаво, що майже навпроти гори на Андріївському спуску, знаходиться будинок Булгакова. Тож,  письменник теж частенько прогулювався містичною горою, бував на місцевому цвинтарі й добре знав усі легенди – мабуть саме тут, у атмосфері таємничості й народилася думка написати «Майстра та Маргариту»?

Зустріч з привидом

 Є на цвинтарі одне особливе місце – «Склеп графа». Кожен може зайти у цю напів засипану землею будівлю, постояти тут, подумати про плин часу. «Давайте спустимося» - радить Артем .- «Перевіримо наявність привидів» Заходимо, уважно вдивляючись у темряву, оглядаючи цегляну кладку, доволі красиву ковану металеву решітку, що закриває вікно. Під ногами - биті склянки, якесь сміття… З усього, це місце не в повазі у киян! Та ось, як справжній телевізійник, Артем поважно заявляє: «Увага: починаю знімати відео» Прохає прокоментувати побачене.

«Як тут жахливо, яка руйнація, чому ми з неповагою ставимося до минулого, не бережемо пам’ять пращурів…- починаю, додаючи з усмішкою :

-  Але привидів тут точно немає - мабуть вигадка дітлахів!»

І тут чується здивований крик Тьоми: «Ова, що це? Що це було?  Біле марево пролетіло повз тебе! От -  знову..» 

Так! Це бачать усі: білий туман, що проходить хмаркою повз нас. І раптом наша група, мов зграя горобців, тікає зі склепу. На повітрі схвильовано та невпевнено пояснюємо, що це було «усього лише якесь «гало». Та вже ніхто не наважується  вернутися у склеп.

Дорогою назад обговорюємо те, що побачили, передивляємося відео й дивуємося – воно зняло привиду!

Київ огортає вечірня мряка, горять ліхтарі на Андріївському спуску, а ми йдемо, мов з іншого світа вернулися: суворі, втомлені. Й маячить думка:  не дивно ж, що Замкова гора так і залишається вільною від будівель, зарослою деревами та кущами. Не  радимо жодному з теперішніх багатіїв там щось будувати, бо десь на схилах над Подолом живе пам’ять про наших пращурів, яка бажає від нащадків лише одного – поваги!

 Цікавий факт

На Замковій горі двічі зупинявся гетьман Богдан Хмельницький, де й збирав на раду своїх полковників.

В